Спірні питання недійсності правочинів

Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 3 (50).– С. 95 – 106
Укладення правочинів із тими чи іншими вадами є ненормальним правовим явищем, на яке право має певним чином реагувати. Для цього було введено поняття недійсних правочинів, що само по собі завжди викликало спори стосовно прийнятності такої термінології, адже правочини з певними вадами волі, суб’єктного складу, форми, змісту тощо, тобто ті, які не відповідають вимогам, визначеним у ст. 203 ЦК, тим самим порушують право. Разом із тим правочин сам по собі має бути правомірною дією, і якщо недійсні правочини є неправомірною дією, то постає питання про те, чи вони є правочинами?
Очевидно, що термін недійсні правочини є умовним і покликаний підкреслити, що це дія, яка мала вигляд правомірності, була квазіправочином, тобто немовби правочином, але виявилося, що це не так. Причому виявляється це як шляхом зіставлення правочину і вимог закону без звернення до суду (у випадку нікчемності правочинів), так і судом шляхом з’ясування і доведення того, що потягло за собою недійсність правочину (для оспорюваних правочинів).